Як, стоячи поруч із злодієм, не потрапити під роздачу

За останні півроку було дуже багато сказано про електронний уряд, діджіталізацію України, державу в смартфоні і ось це ось усе. Кажуть звідусіль - з екранів телевізорів, смартфонів, в блогах, інтерв'ю, офіційних промовах в ООН і ще з тисячі інших джерел. Кажуть красиво, переконливо, показують презентації, освоєння бюджетів, головні сторінки розроблених сайтів і десятки лого партнерів. Сучасні реформи у всій красі і величі! Правда ж?

Ну, майже...

Давайте перенесемося з теорії в реальність і подивимося, що дійсно було зроблено за останні 5 років в сфері діджіталізаціі. Фактично, піонером у цій галузі стала команда Дмитра Дубілета і Володимира Білявцева з сервісом iGov (https://igov.gov.ua). Сервіс створювався в муках і суперечках, в нескінченній боротьбі з внутрішніми інструкціями та відсутністю доступу до ключових даних. Але він був нарешті створений, відкритий і працює. Так, є косяки і незадоволені, як в будь-якому проекті, є над чим працювати і допрацьовувати, але заявлені функції проект виконує. Через декілька років, коли сервіси та бази даних були обкатані, основні баги виловлені і всі юзер-тести завершені, стало зрозуміло, що подібна електронна система цілком життєздатна і навіть має всі шанси замістити фізичну присутність держслужбовця (цього буквально вимагає Business Process Model and Notation, детальніше - тут BPMN 2.0). Це означає - оптимізація витрат для держави, зручність для людей, скорочення корупції. Поки що все добре.

Єдиною шорсткістю було те, що iGov був запущений і спочатку обкатаний на Дніпропетровщині. Київ, столиця і "центр всього і всіх", почав відставати. На допомогу прийшли все ті ж розробники iGov і запропонували команді проекту Kyiv Smart City частину готового працюючого коду. Мовляв, ось вам подарунок від колег, користуйтеся, радійте, розвивайте електронну демократію в країні. І ось тут починається найцікавіше. Уважно стежте за рухами.

Помах чарівної палички - з'являється офіційні портал Києва https://kyivcity.gov.ua/, наповнюється інормацією та каркасом для раздмещенія міських послуг.

Ефектне па - сайт проводить ребрендинг, новий дизайн, афішуються нові послуги.

Поворот на підборах - проект отримує гроші на розвиток від "Центру Розвитку Інновацій" при НаУКМА, яким керує, не проти ночі буде згаданий, Сергій Лобойко.

Зворотнє сальто в стрибку і фінальне пліє - пройшло п'ять років, сайт заповнений інформацією про послуги, тарифи, міські служби та навіть новинами. І ... всі сервіси працюють в тестовому режимі. (Перевіряти тут https://poslugy.kyivcity.gov.ua/) Натиснув навмання на будь-яку послугу (я їх переклікала штук 6) сайт повідомляє, що розділ в процесі наповнення.

Серйозно? За п'ять років, з практично безлімітним фінансуванням від міської та державної адміністрації, з усім балтом, знайомствами, публічним та закулісним схваленням від Президента України та всіх пов'язаних міністерств і відомств, - за п'ять років обзавестися красивим логотипом, презентацією та купою грамот? Без реального продукту, тільки на одному піарі і красивих піщаних замках. Так, для цього дійсно потрібен не аби який талант, бульдожа хватка і лисяча хитрість - п'ять років сидіти на максимальному бюджеті, під пильним поглядом соцмереж, і зробити рівно ні-чо-го.

Хочу відзначити, що з головної сторінки сайту потрапити на розділ з послугами не так просто. Авторка копалася на сайті хвилин п'ятнадцять і не знайшла нічого, крім інформаційних брошур, звернень та інструкцій. Довелося скористатися всезнаючим Googl'ем.

Це був один приклад красивого танцю з бюджетними грошима. Можна навести ще кілька в різних містах і з різними обсягами, але часу мало, а матеріалу багато. Так що поїхали далі.

Якщо дістатися до футтера сайту Kyiv Smart City, то знайдете його розробника - компанію Kitsoft. Така ж сама назва фігурує під всіма послугами і пов'язаними сайтами. В принципі, нічого поганого в єдиному розробника немає, це лише спрощує і здешевлює роботу. Тільки чи дійсно Kitsoft розробляла зазначені проекти? На сайті компанії в розділі "Проекти" https://www.kitsoft.kiev.ua/portfolio/ досить багато сайтів міністерств, відомств і державних послуг. Тільки один нюанс - більшість з них носить суто інформаційний характер, на них не можна оформити заявку, отримати послуги в електронному вигляді і в принципі скористатися тим, що ми називаємо "електронним державою".

Дивимось далі. Основний конкурент Kitsoft - компанія FDI. На головній сторінці їх сайту вказано, що вони розробляють системи Smart City. На цьому місці у авторки виникло маленьке питання: чому саму систему розробляє одна компанія, а на сайті з кінцевим результатом вказана інша? Друге питання до аудиторії: ось тут https://fdi.ua/#products фігурує дуже багато цікавих задумок і функцій, але особисто я ні разу не стикалася з їх реалізацією. Якщо ви бачили продукцію компанії FDI в справі, тестували її або працювали з нею, - поділіться в коментарях, як воно. Наскільки ефективно? Чи всі працює, як заявлено? Чи працює взагалі?

Питання наступне - як так виходить, що два конкурента допрацьовують продукт один за одним, акуратно діляться одним і тим же джерелом фінансування і використовують досить немаленький обсяг бюджетних грошей на гучний піар і "розділ в процесі наповнення"?Ще трохи про бюджет. Зараз в стінах Верховної Ради йде активне обговорення бюджету на наступний рік. Тут можна знайти стенограму засідання Комітету з питань цифрової трансформації, а всередині - дуже цікаву пропозицію.

Фактично - збільшити сумарний бюджет в п'ять разів. На таке собі винаходження велосипеда, коли вже є готове рішення, яке залишилось тільки інтегрувати та навчити ним користуватися. На що підуть гроші? На чергову піар-кампанію або все-таки на реальні проекти або хоча б модернізацію вже діючих і дуже старих сервісів? Хто і як буде доглядати за виконанням тендерів, техзавдання і дотриманням термінів? Як будуть відбиратися виконавці? На жаль, поки що це питання без відповідей.

Для довідки: 28 вересня відбулася презентація Міністерства цифровий трансформації України і бренду для держави в смартфоні. Вартість розробки бренду зі скромною назвою "Дія" склала кілька сотень тисяч доларів (виконавці - приватні агентства Fedoriv і Spiilka Design Buro, дані AIN.ua). Гроші, правда, заплатила не українська держава, а фонд Східна Європа в рамках програми EGAP. Мені здається, це все, що потрібно знати про розумність витрачання коштів.

P.S. Чому стаття названа "Як, стоячи поруч із злодієм, не потрапити під роздачу"? Тому що авторка має саме пряме відношення до проекту "Електронна Коаліція України", який знаходиться в безпосередній близькості від всіх зазначених в статті персон, дій і продуктів. І ми практично не піаримося. Кажу це як PR-менеджер проекту. Тому що нам просто ніколи - ми працюємо, як безсмертні поні, щоб запустити всі заявлені проекти, функції і послуги у строк і без летальних глюків.

Не завжди той, хто рекламується голосніше і яскравіше за всіх, робить найкращий продукт. Іноді він або вона просто якісно і ефективно спускають в трубу бюджетні кошти. Пам'ятайте про це, коли наступного разу побачите яскраву презентацію без демонстрації готового і вже відтестувати продукту.

Завжди ваша,

PR-менеджер eCoalition-UA

Міла Лернер

Держава без паперу: власний досвід

Що більш за все вас дратує, коли ви зтикаєтеся із державними послугами? Мене - тони паперу, які потрібно зібрати, підписати у десятках кабінетів, відсортувати, зробити шість копій і обов’язково у копіювальні біля адміністрації. І вся ця паперова тяганина для того, щоб отримати печатку із пропискою або у трудову книжку. Те, що обов’язкова прописка та трудова - це пережитки кріпосного права, ми з вами поговоримо пізніше. Сьогодні - про те, що буває життя без паперу.

Я живу у Німеччині вже більше року. До речі, працюю податковим консультантом, тому мені дуууже добре знайомий жахливий рівень німецької бюрократїї. На кожен “апчхі!” потрібен власний папірець із кількома підписами та печатками, заповнений чітко по встановленій законодавцем формі, та не дай вам Боже поставити кому не в тому місці - будете переробляти весь пакет документів наново. Знайома ситуація? Якщо ні, просто перекладіть з німецької на українську та замість закону підставте будь-яку інструкцію місцевого голови держ-служби. Проте я не писала б цю статтю, якби все було так жахливо.

Є тут таке дивовижне для нас, жителів України, правило - будь-яка послуга повинна бути, перш за все, для людини та комфортна для неї. Проіллюструю на власному прикладі. Я переїхала до іншого міста, і мені потрібно було отримати офіційний лист від міської управи, простіше говоря - зробити прописку. Квест ускладнювався тим, що я працювала повний день, навчалася вечорами, та повинна була зустріти вантажівку з речами та меблями.

Що робить пересічний українець у такій ситуації? Відпрошується з роботи на день за власний кошт, щоб швидко пробігати усі кабінети, та сподівається, що сумнозвісна хранительниця печаток Марьванівана буде сьогодні в настрої. Інший варіант - дзвонить знайомому знайомого та запитує, якої товщини конверт занести.

Що робить пересічний німець? Заходить на сайт місцевого самоврядування, обирає необхідну послугу, час та найближчий філіал (опція для великих міст), вносить свої дані в електронну анкету, підписує за допомогою ЕЦП аб через чіп у ID-картці. Через 5 хвилин отримує підтвердження на електронну пошту та список документів, копії яких необхідно принести. Немає копій - не біда, співробітник зробить їх прямо на місці. У моєму випадку потрібен був паспорт та договір із арендодавцем. У призначений час пересічний німець заходить до заздалегідь призначеного кабінету, де співробітник видає заздалегідь роздруковану та підписану довідку. ВСЕ! Уся процедура разом із реєстрацією на сайті займає 15 хвилин. Без черг, переплати та СМС.

Найкраще те, що така ж ситуація з податками. За півроку роботи я отримала єдиний документ у паперовому вигляді - мій робочий договір. Усі довідки із зарплатою для податкової, страхової, банку - все в електронці, і в такому ж вигляді я відсилаю їх до податкової разом із декларацією. Те ж саме я роблю для клієнтів - всі документи, декларації, підтвердження, листи - все через офіційні сервера та веб-портали, із ступенями захисту рівня “бог” та юзер-інтерфейсом рівня “маля-зрозуміє”. В нас на офісі висить великий плакат із постановою місцевої влади - адміністрація паперові документи не приймає. Тільки завантажені до офіційного порталу.

А знаєте, что найкраще у цій ситуації? Я відправила копію своєї прописки до банку (звісно, через електронну пошту). Мій банк самостійно повідомив усіх моїх офіційних контрагентів - страхову, телеком-компанію, університет та, знову ж таки, податкову, що в мене змінилась адреса та реквізити. Все! Мені нічого не потрібно було робити.

Всі ваші дані вже зберігаються у офіційних реєстрах та списках. Ви скажете, що це небезпечно? Що так держава може контролювати кожен мій крок? А я нагадаю, що в Україні без офіційної прописки саме в цьому місці вам буде складно знайти роботу, влаштувати дитину в школу або дитсадок, скористуватися державно медициною або отримати інші державні послуги. Так що гірше: один раз занести свої дані до реєстру, здихатися паперу та не витрачати життя на просидження у безкінечних чергах за печаткою, або ховати коробки із документами в окремій кімнаті та годинами чекати, доки потрібна вам людина доп’є чай, щоб поставити одну несчасну закарючину?

Особисто я обираю доступність та легкість послуг, відсутність корупції на місцях, швидкість, комфорт та девіз “ми тут, щоб служити вам” (так написано над дверями міської ратуші).

Нащо нам та діджиталізація?...

Коли мене питають, та навіщо нам та електронна держава, лише бюджетні кошти використати та піар собі влаштувати, в мене прямо язик чухається розповісти одну цікаву казку.

Давайте з вами на кілька хвилин перенесемося до мальовничої зеленої долини, в якій, притулившись парканами один до одного, стоять два прекрасних міста - Вілларібо та Віллабаджо. Жителі Вілларібо свого часу вирішили на частку бюджетних коштів, відкладених на відпустку місцевого депутата, збудувати розгалужену ІТ-систему, яка їм замінила майже усіх дрібних чиновників. Кілька людей залишилось без роботи, та вони швидко знайшли притулок у сусідньому Віллабаджо, де замість нової машини місцевий депутат після скандалу побудував дитячий майданчик. Симпатичний такий, із зеленими гойдалками.

Жили собі у цих далеких містах дві розумні та амбітні дівчини - Катя (Вілларібо) та Оля (Віллабаджо). І вирішили вони відкрити власний бізнес з виготовлення гойдалок для нового майданчика (що був постійно на ремонті, бо коштував значно меньше нового авто, а гроші потрібно було кудись діти).

Звісно, дівчата свої бізнеси відкривали окремо та незалежно, а Оля навіть сподівалася задушити конкурентку низькою вартістю доставки. Бізнес-плани розроблені, всі родичи сповіщені, і почали дівчата збирати необхідні документи.

Поки Оля із Віллабаджо обходила кабінети із кіпою паперу, вконялася гордим та завжди недоступним співробітникам адміністрації, і гадала, де взяти стільки конвертів для “прискорення документообігу”, Катя із Вілларібо сіла за свої ноутбук, відкрила сторінку державних послуг, вибрала “Відкриття власного бізнесу”, завантажила усі свої дані із реєстрів, заплатила карткою державний збір та зварила собі каву. Ні, ну а що ще робити, коли цілу годину треба чекати на перевірку усіх документів та завантаження сертифікату із офіційною реєстрацією?

Через тиждень Катя із Вілларібо винайняла приміщення, запросила співробітників, - яких вона, до речі, знайшла через офіційну HR-базу даних міста, - та почала виготовляти перші гойдалки. А щоб просто так не чекати, подала заявку на міжнародну економічну діяльність на місцевому інтернет-порталі, щоб вже наступного тижня митниця чекала на першу партію “Катрусиних гойдалок” з усіма дозволами, електронними печатками та підписами.

В цей час Оля із Віллабаджо нарешті забрала останню довідку і щаслива із коробкою паперу пішла до податкової служби. Там на неї чекали ще декілька кабінетів із дууууже важливими переносниками паперів, а бюджет на “прискорення” вже перевищів очікуванні прибутки за перші півроку роботи.

Через місяц вже два дитячих майданчика у Віллабаджо прикрашали яскраві та нарядні “Катрусині гойдалки”, на реєстрацію, виробництво та доставку яких був витрачений один-єдиний папірець - інструкція до застосування. А Катя святкує перший прибуток, не забувши поставити свій ЕЦП на податкову декларацію.

Оля ж, в решті решт,отримала свій дозвіл на підприємницьку діяльність, проте весь кредит, взятий на відкриття бізнесу, вже витратила на його “прискорення” та “створення найкращих умов та стосунків із владою”. І сидить теперь Оля з усіма папірцями на новій гойдалці і думає, де ж їй взяти гроші на покриття того кредиту…

І ось тут мені цікаво, а де ти, любий читач, хочешь жити: у Віллабаджо, із яскравими гойдалками, бюджетами на “прискорення”, дуже важливими чиновниками та бідними підприємцями? Або у Вілларібо, із електронними послугами, швидкою роботою, вільним від черг часом та відкритим бізнесом?

От і вирішуйте теперь, на що витратити той бюджет: на новий дитячий майданчик, чи все ж таки на нову “державу у смартфоні”